Організація Північноатлантичного договору (НАТО) - це міжурядова організація, головною метою якої є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Правовою та практичною основою Альянсу є Північноатлантичний договір, підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні, відповідно до Статті 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону. 

Першими членами НАТО були Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди, Франція, США, Канада, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія і Португалія. У 1952 році до договору приєдналися Греція і Туреччина. У 1955 році до Альянсу вступила Федеративна Республіка Німеччина. Іспанія стала членом НАТО у 1982 році, а Польща, Угорщина і Чеська Республіка приєдналися до них у 1999 році. Зараз членами НАТО є 19 держав.

Під час листопадового 2002 року Саміту НАТО глави держав та урядів країн - членів Організації Північноатлантичного договору, які взяли участь у засіданні ухвалили рішення "щодо розширення Альянсу та подальшого зміцнення його ролі з метою гарантування більш ефективного протистояння новим серйозним загрозам та широкомасштабним викликам у галузі безпеки, що виникли у ХХІ столітті". Результатом цього стало запрошення Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії розпочати переговори щодо вступу до Альянсу.

У резолюції, прийнятій під час Саміту також зазначалося, що "у майбутньому кількість учасників ПЗМ та РЄАП може збільшитися"… Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між державами-членами, кожна з яких приєдналась до нього добровільно після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. Договір поважає індивідуальні права всіх держав - членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання згідно зі Статутом ООН. Він зобов'язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов'язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись перевагами спільної безпеки. Договір також вимагає від кожної держави-члена утримуватись від приєднання до будь-яких міжнародних зобов'язань, які йому суперечать. 

Згідно з Договором країни-члени беруть на себе зобов'язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.

Стаття 4 Договору про утворення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами-членами, в разі виникнення загрози для однієї з них. У цій статті підкреслюється основоположне значення широкомасштабного консультаційного процесу, що відбувається в межах Альянсу, та пояснюється, чому Альянс перебирає на себе нові місії, метою яких є зміцнення безпеки в євроатлантичному просторі в цілому. 

У статті 5, міститься посилання на право щодо забезпечення колективної оборони, зафіксоване в Статуті ООН. Тут проголошується, що збройний напад на одного або кількох членів НАТО вважатиметься нападом на них усіх. Вступ нових членів до Альянсу відповідає статті 10 Договору про утворення НАТО, в якій проголошується, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні, може бути запрошена до приєднання до цього Договору. Після недавнього вступу Польщі, Угорщини та Чеської Республіки керівники Альянсу підкреслили, що двері до НАТО залишатимуться відкритими в майбутньому й для інших країн. 

В інших статтях Договору мова йде про те, що кожна з країн-членів зобов'язується всіляко сприяти розвиткові мирних та дружніх міжнародних відносин, зокрема, шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та забезпечення умов для стабільності й благополуччя. Договір також передбачає докладання зусиль з врегулювання конфліктних ситуацій, які можуть виникати між країнами-членами в міжнародній економічній політиці, та докладання зусиль щодо сприяння співробітництва між ними. 

Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. 

НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, яка постійно зв'язує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Це практичний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів. Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Солідарність і єдність серед членів Альянсу забезпечує те, що жодній країні-учасниці не доведеться покладатись тільки на свої власні зусилля при розв'язанні основних проблем безпеки, не позбавляючи країни-члени їх права та обов'язку нести власну суверенну відповідальність у галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягати власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля. 

НАТО - це альянс, відданий справі колективного захисту його країн-членів. Він є основою для збереження миру та майбутньої безпеки. Але слідом за величезними змінами, які відбулися в Європі в 90-х роках, НАТО також став каталізатором процесу поширення безпеки й стабільності на всю Європу. Трансформація НАТО, що почалася із закінченням холодної війни та розмежуванням Європи, спрямована на досягнення високого ступеня співробітництва та взаємної довіри, від чого виграє вся Європа. 

В рамках процесу адаптації Альянсу до вимог нинішнього світу йде процес розширення НАТО і надання нової форми військовим структурам Альянсу, щоб створити для НАТО можливості виконання нових функцій в плані врегулювання криз, проведення миротворчих операцій та операцій з підтримки миру в євроатлантичному регіоні, а також посилення участі європейських країн у вирішенні питань безпеки. 

У контексті цих змін НАТО докладає зусиль для налагодження реального партнерства з багатьма країнами, що не є членами НАТО, з метою створення прозорішої Європи, в котрій буде значно менше місця для непорозумінь та недовіри. Центральне місце в цій ідеї належить програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), яка сприяє співробітництву між членами НАТО та 26 країнами-партнерами з широкого кола питань, пов'язаних з проблемами безпеки. 

Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), до якої залучено 46 країни, зокрема країни - члени НАТО, забезпечує політичну основу для ПЗМ та є форумом для обговорення питань, пов'язаних з проблемами безпеки. Глави держав та урядів 46 країн провели засідання РЄАП на вищому рівні у Вашингтоні по завершеннi саміту НАТО. 

За останні кілька років Росія та Україна встановили особливі відносини незалежного характеру з країнами - членами Альянсу, в рамках яких вони здійснюють програми співробітництва з широкого кола практичних питань, пов'язаних з проблемами безпеки, що на користь самим цим країнам та Європі в цілому. Обидві країни є членами Ради євроатлантичного партнерства. 

Здійснюється програма особливого співробітництва в контексті Середземноморського діалогу НАТО, тобто діалогу з сімома середземноморськими країнами, що не є членами НАТО (Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко та Тунісом). Мета Середземноморського діалогу -поширення безпеки й стабільності на весь Середземноморський регіон. Безпека та стабільність у Середземномор'ї пов'язані з безпекою в Європі. 

У складі НАТО є комітети, відповідальні за перспективне планування з таких питань, як політичні консультації, воєнне планування та військові операції, співробітництво в плані озброєнь тощо. Комітети надають рекомендації Північноатлантичній раді, найвищому органу, що приймає рішення, або Комітету воєнного планування НАТО, який займається головним чином питаннями інтегрованої військової структури НАТО. 

Також проводяться консультації з економічних питань стосовно оборонного бюджету та конверсії воєнно-промислового комплексу. 

НАТО також забезпечує форум для активного співробітництва серед країн-членів та країн-партнерів за такими напрямами, як планування на випадок надзвичайних ситуацій, надання допомоги під час стихійного лиха, наукові програми та програми з охорони навколишнього середовища. І хоча кожна країна несе основну відповідальність за своє власне планування на випадок надзвичайних ситуацій, НАТО працює над тим, щоб гарантувати найефективніше використання цивільних ресурсів Альянсу, коли в цьому виникає необхідність. 

НАТО проводить багато програм обмінів з наукових проблем та з тих питань охорони навколишнього середовища, що викликають занепокоєння НАТО та країн-партнерів. Ці програми надають підтримку науковим дослідженням високого ступеня складності, сприяють розвитку національних наукових та інженерно-технічних ресурсів та уможливлюють економію коштів завдяки міжнародному співробітництву. Велику кількість таких заходів спрямовано на вирішення екологічних проблем, пов'язаних з оборонною діяльністю, яка має шкідливий вплив на сусідні країни, і які можна розв'язати лише шляхом спільних дій. 

Сьогодні НАТО перетворилося на військово-політичний альянс. Процес зовнішньої адаптації НАТО має шість складників, запроваджених з метою сприяння розвитку регіонального діалогу та безпеки, а саме: Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП); розвиток Постійної спільної ради (ПСР) Росія - НАТО; Комісія Україна - НАТО (КУН); власне Європейська система безпеки та оборони (ЄСБО); План отримання членства в НАТО (ПОЧ); розвиток діалогу з неєвропейськими країнами, не членами НАТО, країнами Середземномор'я (Середземноморський діалог). НАТО виробило також нові військові механізми для забезпечення операцій із врегулювання криз, були запроваджені Багатонаціональні оперативно-тактичні сили (БООТС) та почала діяти нова командна структура.