Глава держави — президент. Законо¬давчий орган — двопалатний парла¬мент (конгрес): сенат і палата пред¬ставників. Адміністративно-територіаль¬ний поділ: 79 провінцій у 16 областях.

На Філіппінських о-вах першими мешканцями були чорношкірі люди. Десь за 2000 р. до н. е. до Філіппін інтенсифікувалася міграція малайського населення з південно-західного регіону Китаю, де нині знаходиться провінція Юньнань. Деякі дослідники вважають, що перші мігранти з Китаю та В'єтнаму прибули до Філіппін іще за 7000 р. до н. е. За 3000 р. до н. е. на островах поселялися індонезійці. Згодом сюди прибули переселенці з інших регіонів Індокитаю та з південних островів Малайського архіпелагу. Наприкінці 1-го тис. до н. е. острови були освоєні та брали активну участь у торгівлі Південно-Східної Азії. До V ст. н. е. на Філіппінах склалася самобутня цивілізація на основі змішування різних народностей і культур. У XII ст. Філіппіни знаходилися під впливом сильного індуїстського королівства Шривіджайя, що знаходилося на о. Суматра. Іслам набув поширення з XIII ст. Китай підтримував із островами тісні торговельні та дипломатичні зв'язки починаючи з XV ст. Китайські купці побували на островах ще у VIII ст. Протягом XIV-XV ст. на Філіппінських о-вах існували кілька феодальних князівств, які ворогували між собою. 16 березня 1521 р. Фернан Маґеллан був першим європейцем, котрий ступив на землю Філіппінських о-вів, але 27 квітня того ж року його вбили на о. Макатан. Як відомо, експедиція Ф. Маґеллана була першим кругосвітнім плаванням. Моряки зрозуміли тоді, як можна потрапити до Мексики, тримаючи курс на схід. Іспанці 1543 р. назвали відкриті острови Філіппінами на честь тодішнього наступника іспанського трону, а потім короля Філіппа II. У 1565 р. іспанець М. Л. де ЛеГаспі відправився до Філіппін із Мексики з загоном, що нараховував 380 осіб. Він мав намір запровадити християнство, заснувати селища, розпочати торгівлю зі Східною Азією та Молуккськими островами. Того ж року на о. Себу було засноване перше поселення. В .1569 р. Іспанія проголосила Філіппіни своєю колонією. Столицю 1571 р. іспанці перенесли до Маніли, і вона перетворилася на центр торгівлі китайським шовком, який далі перевозили до Мексики, де за шовк платили сріблом. Вплив іспанців поширився й на інші острови. Цьому сприяла й діяльність місіонерів. Іспанці не ставилися до філіппінців толерантно, і ті часто (особливо у XVII ст.) повставали. Велике антиколоніальне повстання розпочалося 1744 р. Іспанці не могли його придушити впродовж 85 років! Під час Семилітньої війни (1756-1763 pp.) британські війська скуповували Манілу впродовж двох років. У 1896 р. на Філіппінах знову вибухнуло нове повстання проти іспанського колоніального панування на чолі з X. Рисалем. З 23 березня по 16 грудня 1897 р. існувала Філіппінська Республіка. Війна між США та Іспанією розв'язалася 1898 р. На її початку філіппінський генерал Еміліо Аґінальдо, спираючись на підтримку США, проголосив незалежність Філіппін (12 червня 1898 p.). Після поразки Іспанії філіппінські націоналісти побачили, що США хочуть заволодіти їхньою країною. Так воно і сталося: американці 13 серпня 1898 р. купили її в іспанців за 20 млн $ США. Протягом 1899-1905 pp. патріоти намагалися чинити опір американським військам, але зазнали поразки, і Філіппіни потрапили під контроль США. 24 березня 1935 р. конгрес США прийняв закон про надання Філіппінам повної незалежності через 10 років (закон Тайдінга-МакДаффі). 15 листопада 1935 р було утворено тимчасову Співдружність Філіппіни, прийнято конституцію і надано внутрішнє самоуправління. Першим президентом тоді ще залежної від США держави став Ма-нуель-Луїс Кесон (залишався ним до своєї смерті 1 серпня 1944 p.). В останні роки свого життя він очолював уряд Філіппін в еміграції у США, бо під час Другої світової війни (з 3 січня 1942 р. по 17 серпня 1945 р.) Філіппіни були окуповані японськими військами, які 14 жовтня 1943 р. проголосили незалежність маріонеткової держави на чолі з президентом Хосе Пасьяно Лаурель-і-Ґарсіа. Офіційно Республіку Філіппіни проголосили 4 липня 1946 р. Першим її президентом став 28 травня Мануель Рохас (1946-1948 pp.). США зберегли на території Філіппін свої військові бази. Протягом 1948-1953 pp. за президента Ельпідіо Кірино у країні точилася громадянська війна. Вона закінчилася поразкою лівих сил. Філіппінські вояки брали участь у корейській війні 1950-1953 pp. на боці США. У 1954 р. Філіппіни вступили до військово-політичного блоку СЕАТО, а 1966 р. — до блоку АЗПАК, і протягом 1962—1969 pp. два батальйони філіппінців брали участь на боці США у війні проти В'єтнаму. Президент Рамон Магсайсай (1953-1957 pp.) спромігся придушити комуністичний партизанський рух. У 1957-1961 pp. президентом був Карлос Полестіко Ґарсіа. Президентові Дьйосдадо Макапагалу (1961-1965 pp.) не поталанило з його ідеєю утворення конфедерації Філіппін, Індонезії та Малайзії. 30 грудня 1965 р. президентом країни став Фердінанд Маркос. Економічна ситуація погіршувалася, відбувалися заворушення, на о. Лусон розгорнули збройну боротьбу комуністичні партизани з Нової народної армії, активізувалися мусульманські сепаратисти Національно-визвольного фронту Моро. З огляду на це Ф. Маркос 21 вересня 1972 р. запровадив у країні воєнний стан і фактично став диктатором. Ситуація в країні дещо поліпшилася. Сім'я Ф. Маркоса казково збагатіла. Воєнний стан скасували 17 січня 1981 р. 21 серпня 1983 р. було вбито опозиційного лідера сенатора Беніґно Акіно. Трапилося це прямо в аеропорту, коли він повертався на батьківщину з еміграції у США, де пробув три роки. Протести охопили Філіппіни та світ. На парламентських виборах 1984 р. опозиція досягла успіхів. Лідером опозиції стала Корасон Акіно — вдова вбитого політичного діяча. У лютому 1986 р. на президентських виборах змагалися Ф. Маркос і К. Акіно. Перемогу здобув Ф. Маркос, але опозиція звинуватила його у фальсифікації виборів. Стався підтриманий широкими масами військовий переворот. 25 лютого 1986 р. Ф. Маркос склав із себе повноваження глави держави та з сім'єю втік із Філіппін. Його заступила К. Акіно. 11 лютого 1987 р. прийняли чинну конституцію. Президентські вибори 1988 р. підтвердили повноваження К. Акіно як глави держави. Коли К. Акіно доступилася до влади, жит¬євий рівень 70% населення країни був нижчим від прожиткового. Економічні проблеми країни ускладнювалися шкодою від виверження вулкана Пінатубо в червні 1991 р. Було щонайменше шість спроб військових переворотів, спрямованих проти К. Акіно. Ф. Маркос помер 28 вересня 1989 р. на Гаваях. Згодом його перепоховали на батьківщині. У травні 1992 р. президентом обрали Фіделя Рамоса (на посаді з 30 червня) — міністра оборони в уряді К. Акіно. Було покінчено з розміщенням військових баз США на території Філіппін (авіаційної Кларк-Філдс і військово-морської Субік-Бей). У 1994 р. було утворено коаліційний уряд, до складу якого ввійшли і представники опозиції. 2 вересня 1996 р. уклали мирну угоду з мусульманськими сепаратистами Національно-визвольного фронту Моро про утворення автономного реґіону у складі 14 провінцій та 9 міст на островах Мінданао, Палаван, Сулу та Басілан. Але мусульмани не заспокоїлись і продовжують збройну боротьбу. В 1998 р. премогу на президентських виборах здобув Джозеф Естрада (на посаді з 30 червня) — колишня місцева кінозірка. Наприкінці 2000 р. розгорівся скандал навколо його причетності до хабарів в ігорному бізнесі, в січні 2001 р. почалися масові демонстрації протесту, що їх підтримала армія. Верховний Суд відправив у відставку Дж. Естраду і 20 січня 2001 р. на його посаду призначив віце-президента Глорію Макапаґаль-Арройо. У квітні того ж року Дж. Естраду заарештували та звинуватили у розкраданні 80 млн доларів США.

Філіппіни — острівна країна, що знаходиться між Тихим океаном і Південно-Китайським морем. Філіппінські о-ви простяглися з півночі на південь від Тайваню до Калімантану майже на 1850 км. Архіпелаг складається з понад 7100 островів та острівків, з яких лише 2773 мають назву. Найбільшими островами є Лусон і Мінданао. Населення в основному концентрується на узбережжі. Переважає гориста місцевість. Міжгірні долини вважаються родючими. Дрібні острови мають виключно гористий рельєф. На великих островах знаходяться широкі рівнини. Особливо вони притаманні о. Лусону та о. Мінданао. На півночі о. Лусон знаходиться долина р. Кагаян, завширшки близько 80 км. Центральна рівнина простягається від затоки Лонґаєн до Манільської затоки. На о. Мінданао велика рівнина знаходиться в південно-західній частині острова. На цьому ж острові — діючий вулкан Апо (2954 м), найвища точка країни. Вулкан Пінатубо (1758 м) знаходиться на о. Лусон за 150 км від столиці країни. Усього діючих вулканів налічується близько двох десятків. Часті землетруси та виверження вулканів. Ріки великих островів є частково судноплавними (Кагаян, Чико, Абра, Паманія, Біскол — на о. Лусон; Ріо-Ґранде — на о. Мінданао). У лісах ростуть дерева — тикове, чорне (ебенове), сандалове, бамбук, кокосова пальма. На висоті понад 1200 м — чагарники та луки.

Клімат — тропічний морський. Дуже тепло та волого протягом усього року. У столиці середня температура січня +25, липня +28 °С. Середньорічна температура становить +27 °С. Температура в долинах перевищує середню, а в горах — нижча від середної. Середньорічна кількість опадів у столиці — 2083 мм. На більшості островів сезон дощів триває протягом травня-листопа-да. Часті тайфуни (червень-жовтень), інколи — цунамі.

Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне та буре вугілля, залізна й марганцева руди, хроміти, мідь, боксити, цинк, нікель, олово, кобальт, молібден, ртуть, уран, золото, срібло, платина, фосфорити, сірка, пірит, магнезит, азбест, сіль, гіпс, мармур.

Сільське господарство. Ця галузь веде перед в економіці. В аграрному секторі зайнято близько 50% робочої сили. Основні сільськогосподарські культури — кокосова пальма, агава, абака, цукрова тростина, тютюн, тропічні фрукти (зокрема банани та манго) й цитрусові. Філіппіни належать до найбільших у світі продуцентів копри та манільських конопель (абаки). Вирощують також зернові (зокрема рис), батат, маніок, арахіс, овочі, каву, какао, гевею та ананаси. Тваринництво (буйволи, корови, свині, коні), птахівництво, заготівлі цінної тропічної деревини, барвників, натурального каучуку; рибальство, добування перлів. Гостро стоїть питання про проведення земельної реформи. Земля належить головно великим поміщикам і плантаторам.

Промисловість. Продукцією гірничодобувної промисловості є руди чорних і кольорових металів — заліза, марганцю, міді, цинку, нікелю, хрому, ртуті, золота, срібла, а також нафта, вугілля, фосфорити тощо. Є підприємства кольорової металургії. Розвиваються хімія, радіоелектроніка, електротехніка, машинобудування (зокрема автоскладання), металургія, нафтопе¬реробка, нафтохімія, харчова, текс¬тильна, швейна та інші галузі легкої промисловості. Поширені ремесла.

Транспорт. Довжина залізниць — понад 3,5 тис. км (за іншими даними — 429 км), автошляхів — понад 160 тис. км. Чоловим є морський транспорт. Головні морські порти — Маніла, Себу, Батанґас, Давао, Замбоанґа, Ілоїло. Острови Лейте й Самар з'єднані мостом завдовжки 2162 м. Міжнародні аеропорти — у столиці та Мактані.

Зовнішня торгівля. Основні експортні товари сільського господарства — копра, абака, кокосова олія, банани, цукор, деревина цінних порід; промисловості — машини та устаткування, хімікати, електроніка, одяг, мідь, сигари. Продукція хімічної та електронної промисловості складає 45% вартості експорту.

Імпортують нафту, нафтопродукти та інші енергоносії, машини, устаткування, промислову сировину, продовольство, транспортні засоби.

Головні зовнішньоторговельні партнери — Японія, США, Німеччина, Велика Британія, Сінгапур, Таїланд, Південна Корея. Частка США та Японії перевищує половину загального зовнішньоторговельного обороту.

Міжнародний туризм є важливим джерелом валютних надходжень.

Національні парки Аврора, Банахао-Сан-Кристобаль, Батаан, Біколь, Б'якна-Бато, Гандред-Айлендс, Каллао-Кейв, Канлаон, Карамоан, Кесон, Куапніт-Балінсасайао, Майніт-Гот-Спринґс, Майон-Волькано, Маунт-Апо, Маунт-Ісароґ, Маунт-Канлаон, Махаґнао-Волькано, Наухан-Лейк, Пагсанхан-Ґордж, Раджаха-Сікатуна, Сент-Поль-Сабтерра-неан-Ривер, Сентраль-Себу, Сохотон, Тірад-Пасс, Фуйот-Спринґ та ін.

У столиці — Старе місто (район Інтрамурос, XVI-XVIII ст.), форт Сантьяго (XVI-XVII ст.), церква Сан-Аґус-тин (1599-1614 pp.), кафедральний собор, президентський палац Малаканьян (1863 p.), Національний музей, музей Санто-Томас, зоопарк, ботанічний сад.

Консульство Філіппін в Україні знаходиться в Києві, вул. Лейпцизька, За. Телефон 573-82-10, факс 294-89-02.