 |
Create site free |
|
П`ятниця, 10.02.2012, 14:15 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Географічний портал | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Країни світу. Мозамбік.
МОЗАМБІК Загальна довідка 1. Офіційна назва — Republica de Mozambique 2. Столиця — Мапуту (1 044 618) 3. Рік здобуття незалежності — 1975 4. Поясний час — Гринвіч плюс 2 5. Загальна площа (кв. км) — 799 380, зокрема: 5.1. Сільгоспугіддя (кв. км) — 32 000 5.2. Ліси (кв. км) — 140 000 6. Чисельність населення (осіб) — 19 607 519 7. Густота населення (осіб/кв. км) — 24,5 8. Частка міського населення (%) — 39 9. Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) — 36 10. Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) — 25 11. Тривалість життя (років) — 36 12. Частка дорослого письменного населення (%) — 42 13. Харчування (денно калорій на душу населення) — 1680 - 14. Річне споживання палива (кг на душу населення) — 23 15. Валюта — 1 метикал (Mt) = 100 сентаво 16. ВНП ($ США на душу населення) — 900 17. Мови— португальська (офіційна), макуа, тсонґа 18. Етнічні групи: макуа (47,3%), тсонґа (23,3%), Малаві (12%), шона (11,3%), яо (3,8%), суагілі (0,8%), маконде (0,6%), португальці (0,2%) 19. Релігійний склад населення: прихильники традиційних місцевих вірувань (50%), християни (30%, переважно католики), мусульмани-суніти (20%). 20. Державний устрій Глава держави та уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатна асамблея республіки. Адміністративно-територіальний поділ: 10 провінцій, а також столиця, що має статус провінції. 21. Історія На територію нинішнього Мозамбіку в І-III ст. н. е. прийшли з півночі племена банту. Про Мозамбік знали арабські середньовічні картографи. Вони називали його Мусамбіх. Араби розпочали проникнення до Мозамбіку у VIII ст. У X ст. склалася ранньофеодальна держава Мономотапа. Арабський історик Аль-Масуді писав, що в X ст. Мозамбік експортував золото з шахт, що знаходилися на нинішній території Зімбабве. Певний час купці з Моґадішо утримували монополію на торгівлю золотом. У XII ст. цю монополію перебрали купці Кілви. В середні віки на узбережжі поселилися арабські купці. Наприкінці XV ст. з'явилися португальці — то була експедиція Васко да Ґами (1497 p.), яка прямувала до Індії. Вже 1 березня 1498 р. Португалія проголосила ці землі своїм володінням. У 1505 р. португальці заклали форт Софала, функції якого полягали в контролі за торгівлею золотом та іншими товарами. У XVI ст. португальські поселенці торгували й рабами. Нинішнє м. Мозамбік на однойменному острові португальці заклали у 1508 р. Вони його вважали базою перепочинку на шляху до Ґоа — португальської колонії на західному узбережжі Індії. З 1531 р. португальці почали освоювати внутрішні райони і до 1609 р. узбережжя Мозамбіку перейшло під владу Португалії. В 1629 р. король Мономотапи визнав себе васалом Португалії. Перші населені пункти чужинців, заглиблені в територію країни, — арабські міста Тете і. Сена. Вони служили базою для контактів із племенами африканців, що мешкали в глибині континенту. В 1781 р. португальці побудували фортецю Лоренсу-Маркіш (нинішнє місто Мапуту). В березні 1836 р. окремі колонії Мозамбік, Замбезі та Софала об'єднали в одну колонію — Португальську Східну Африку (Мозамбік). Работоргівля призвела до повного занепаду імперії Мономотапи, яка вважалася наймогутнішою державою народностей банту. Мозамбік був центром работоргівлі до 1878 р. Протягом XIX ст. португальці спромоглися приборкати туземне населення. 11 червня 1951 р. Мозамбік одержав статус заморської провінції Португалії. 25 червня 1962 р. у Дарес-Саламі (Танзанія) утворилася промарксистська партія ФРЕЛІМО (Фронт визволення Мозамбіку). В 1964 р. партія розгорнула партизанську війну. 25 червня 1975 р. про¬голосили незалежність Народної Республіки Мозамбік, першим президентом став лідер ФРЕЛІМО Самора Машел. Він надавав допомогу антиурядовим чорношкірим партизанам Родезії та Південно-Африканської Республіки. Уряди білої меншості цих держав не залишались у боргу — їхні війська часто вторгалися на територію Мозамбіку, переслідуючи партизан і завдаючи ударів по їхніх базах. У 1979 р. родезійський білий уряд та Мозамбік погодилися на припинення вогню. В березні 1984 р. Мозамбік і Південно-Африканська Республіка підписали «договір про ненапад і добросусідство» — згоду Нкоматі. Аж тут проти уряду Мозамбіку розпочали збройну боротьбу власні партизани з партії РЕНАМО (Національний опір Мозамбіку, заснований 1977 p.). їх фінансували колишні мешканці-португальці. Допомогу повстанцям надавала й Південно-Африканська Республіка. Президент Жуакін Чиссано, який заступив на посаду 19 жовтня 1986 р. замість загиблого в авіакатастрофі С. Машела, в 1989 р. погодився зустрітися з лідером збройної опозиції А. Дхлакамою. На початку 1990 р. між урядовими силами і повстанцями розгорілися запеклі бої. Посередниками виступили президенти Кенії та Зімбабве Д. Мої та Р. Мугабе. 30 листопада 1990 р. було прийнято нову конституцію, країна отримала назву Республіка Мозамбік. Опозиція визнала цю конституцію в жовтні 1991 р. 4 жовтня 1992 р. в Римі уряд і опозиція уклали мирну угоду, і опозиція трансформувалась із збройної в політичну. Багатопартійні демократичні вибори відбулися в 1994 р. Перемогу здобула партія ФРЕЛІМО на чолі з Ж. Чиссано. Його було переобрано на пост президента, а у 1999 р. — ще раз. У 1995 р. Мозамбік прийняли до Британської Співдружності, хоча він і не мав історичних зв'язків із Великою Британією. Громадянська війна в Мозамбіку точилася впродовж 17 років. Лише у 1999 р. уряд погодився надавати опозиції можливість брати участь в управлінні на місцевому рівні. Великих утрат економіці завдала також посуха; Мозамбік — одна з найбідніших країн світу. 22. Природно-ресурсний потенціал На півночі країни — плато Східно-африканського плоскогір'я (найвища точка — 2419 м). На заході — плато Матебеле (найвища точка країни — г. Бінга сягає 2436 м). На сході — узбережна низовина. Вона досить широка, з піщаними теренами між заболоченими річковими долинами та мангровими хащами. Вглиб від узбережжя місцевість вологіша. Є райони родючих земель із тропічними лісами. Далі поверхня підвищується і переходить у кам'янисте плато, покрите рослинністю саван. Ріка Замбезі тече в центрі країни, а Лім-попо — на півдні. Ріки є джерелом води для виробництва електроенергії та зрошення, проте трапляються повені (катастрофічні — у березні 1999 р., 200 тис. осіб залишилося без житла; у лютому-березні 2000 p., 600 загиблих, близько 1 млн осіб залишилося без житла). Береги країни омиває третє за розмірами озеро Африки — Малаві (Нья¬са). У долинах рік — густі джунглі. На півночі країни клімат субекваторіальний, на півдні — тропічний. Висока вологість. Сезон дощів — протягом грудня-березня. На півдні бувають посухи. У столиці середня температура січня +26, липня +18 °С. Середньорічна кількість дощів — 560 мм. У цілому ж по країні річна кількість опадів може сягати 1500 мм. Мінеральні ресурси: природний газ, кам'яне вугілля, лігніти, залізна й титанова руди, мідь, боксити, олово, тантал, ніобій, берилій, літій, уран, торій, золото, фосфорити, апатити, азбест, графіт, слюда, кам'яна сіль, вапняки, каолін, бентоніт, корунд, напівдорогоцінне каміння (гранат, турмалін та ін.), мармур. 23. Економіка Сільське господарство. Аграрний сектор економіки працевлаштовує 85% населення. Основні сільськогосподарські культури — маніок, кукурудза, кокосова пальма, цукрова тростина. Вирощують також просо, чай, бавовник, сизаль, арахіс, солодку картоплю, фрукти, рис, тютюн, зернові. Рибальство, лісове господарство, тваринництво (буйволи, кози). Катастрофічно вплинула на сільське господарство посуха 1981 —1984 pp. Промисловість. Електроенергію виробляє ГЕС Кабора-Басса на р. Замбезі. Гребля станції — одна з найбільших в Африці. Є підприємства, що переробляють імпортовану нафту та місцеву сировину, — нафтопереробний, целюлозний, цукрові, бавовноочисні та цементний заводи, підприємства харчової промисловості. Видобувають залізні й танталові руди, мідь і боксити. Транспорт. Довжина залізниць — понад 3 тис. км, автошляхів — близько 30 тис. км. Вони переважно грунтові. Транспортні магістралі використовуються і для транзиту вантажів між портами Мозамбіку та сусідніми африканськими країнами — Зімбабве, Малаві, Свазілендом і Південною Африкою. Головні морські порти — столиця, Накала, Бейра. Міжнародні аеропорти — у столиці, Бейрі, Нампулі. Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — креветки, горіхи кеш'ю, деревина, бавовник, цукор, копра, ци¬трусові. За експортом плодів кокосової пальми країна посідає перше місце в Африці, а за експортом горіхів кеш'ю — друге місце у світі. До Південної Африки експортується електроенергія, яку виробляє ГЕС Кабора-Басса. Імпортують нафту, чорні й кольорові метали, машини та устаткування, продовольство. Головні зовнішню'торговельні партнери — Іспанія, США, Японія, Португалія. Частка розвинених країн Заходу у зовнішньоторговельному обороті становить 70%. 24. Туристичні об'єкти Національні парки Базаруту (морський), Баньїне, Ґоронґоза, Зінаве; резервати Жиле, Мапуту, Маррумеу, Рувума. У столиці — руїни португальської фортеці (1787 p.), кафедральний собор; музеї: Національний історичний, Етнографії та природничої історії, Геологічний Фрейрі ді Андраді, Національного мистецтва; зоопарк, ботанічний сад. У Бейрі — Музей етнографії; на узбережжі Індійського океану — чудові пляжі та численні готелі. Розташоване на однойменному острові місто-заповідник Мозамбік — це справжній музей просто неба: у місті — португальський форт (1508 p.), на острові — португальська фортеця Сан-Себаштьян (1508-1511 pp.). У Нампулі — Художня галерея. 25. Інша корисна інформація Найближче посольство Мозамбіку знаходиться в Москві, вул. Пляровскоґо, 20. Телефони (8-10-7095) 284-40-07, 284-43-19, 284-83-25. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||