Глава держави — президент. Законодавчий орган — Національна асамблея. Адміністративно-територіальний поділ: 26 федеральних штатів.

На півночі Судану нубійська культура почала складатися приблизно 30 тис. років тому. Переважна частина території Нубії поступово потрапляла під контроль Єгипту в 4-му тис. до н. е. Нубія входила до складу королівства Куш, яке існувало протягом XI ст. до н. е. – IV ст. н. е. У VIII ст. до н. е. територія Нубії належала до Мероїтського царства. У IV ст. н. е. значну частину території країни захопив Езіна — правитель Аксумського царства, в ті ж часи серед населення Нубії активно запроваджувалося християнство коптськими проповідниками. До VII ст. виникли християнські держави Мукурра, Алоа, Нобатія. Араби завоювали Судан у 639-642 pp. Мусульманські феодальні держави — Дарфурський султанат, султанат фунґів (Сеннар) та ін. виникли в XVI ст. Південний Судан був заселений негроїдними племенами та зберігав дофеодальну організацію суспільного життя. За станом на 1800 р. на півночі Судану існували мусульманські султанати Сеннар і Дарфур. Єгипетський правитель Мухаммед Алі в 1820-1822 pp. підкорив Судан. У 60-х pp. XIX ст. розпочалося проникнення в Судан англійців. Правитель Єгипту хедив Ісмаїл у 1874 р. запропонував британцеві Чарлзу Ґордону посаду генерал-губернатора Єгипетського Судану. Уряд Ч. Ґордона боровся проти рабства. У 1881 р. Мухаммед Ахмед підняв антиколоніальне повстання (тривало до 1898 p.), 29 червня заснував власну державу і присвоїв собі титул «магді» — месії, рятівника (помер 22 червня 1885 p.). У 1882 р. Велика Британія окупувала Єгипет. 26 січня 1885 p., під час штурму Хартума, магдісти вбили Ч. Гордона і окупували всю країну. В 1896 р. британсько-єгипетські війська на чолі з Ґ. Кітченером вторглися до Судану. Магдісти чинили їм опір, поки 2 вересня 1898 р. не зазнали поразки в битві під Омдурманом і всю країну окупували британські війська. 19 січня 1899 р. над Суданом було встановлено британсько-єгипетський контроль. Судан уважався спільним володінням цих країн, керував ним британський правитель. У червні 1948 р. було прийнято конституцію Судану, але в 1951 р. єгипетський король Фарук проголосив себе ще й королем Судану. Після усунення від влади короля Фа-рука (22 липня 1952 р.) Єгипет погодився на надання Судану незалежності. 22 жовтня 1952 р. Судану надали самоврядування, а 1 січня 1956 р. було проголошено утворення незалежної Республіки Судан, але посади президента не вводили, а керівництво країною здійснював парламент. 17 листопада 1958 р. стався перший військовий переворот, і протягом 1958-1964 рр.країною правив диктатор генерал Ібрагім Аббуд. Політичні та етнічні тертя між Північчю та Півднем підривали стабільність країни. 16 листопада 1964 р. режим було повалено, а 3 грудня створено Тимчасову раду Республіки Судан і уряд Об'єднаного національного фронту у складі як представників буржуазії, так і прогресивних кіл. Після парламентських виборів 10 червня 1965 р. зі складу уряду вивели представників лівих сил, зокрема компартії (яку заборонили), і 8 липня раду очолив Ісмаїл аль-Азхарі. Після перевороту 25 травня 1969 р. до влади доступилися військовики на чолі з главою Революційної ради полковником Джафаром аль-Німейрі. Країна одержала назву Демократична Республіка Судан. 19-22 липня 1971 р. група офіцерів лівої орієнтації спробувала вчинити переворот, але їм не поталанило. Оговтавшись, генерал Дж. Німейрі розпочав репресії, зокрема вдався до розстрілів комуністів. Судан відмовився від прорадянської орієнтації. Дж. Німейрі на початку 1972 р. досяг із південними повстанцями домовленості про припинення війни. Південь отримав права автономії. Дж. Німейрі підтримав Кемп-Девідську угоду між Єгиптом та Ізраїлем. У вересні 1983 р. ісламське традиційне законодавство (закони шаріату) було поширено на всю країну, тобто й на християнський Південь. Такий крок укупі з голодом і руйнацією економіки зумовив нове піднесення активності південних повстанців. 6 квітня 1985 р. фельдмаршала Дж. Німейрі під час його візиту до США усунули від влади внаслідок чергового перевороту, що його очолив генерал-полковник Абдель Рахман Свар ад-Дахаб. У жовтні прийняли нову конституцію, що відмінила положення ісламського законодавства. 15 грудня 1985 р. країна знову дістала назву Республіка Судан. Владу військовики 6 травня 1986 р. передали цивільним на чолі з главою Верховної Ради Ахмадом Алі аль-Міргані, а уряд очолив Садик аль-Магді (онук згаданого вище керівника повстання XIX ст.). Черговий військовий переворот стався 30 червня 1989 р. Його очолив бригадний генерал (згодом генерал-лейтенант) Омар Хассан Ахмад аль-Башир. Він розпочав жорстокі етнічні чистки нубійців, що спровокували нову хвилю громадянської війни. Чинність конституції 1985 р. було призупинено, а профспілки, партії, уряд і парламент розігнано. Вищим законодавчим і виконавчим органом стала Рада командування революції національного порятунку. 16 жовтня 1993 р. вона призначила президентом країни О. аль-Башира і саморозпустилася. На початку 1990-х pp. до Судану прибуло кілька мільйонів біженців з Ефіопії та Чаду. Війна між Північчю та Півднем тривала. Посуха спричинила голод. У березні 1996 р. відбулися президентські та парламентські вибори. Посади президента і прем'єр-міністра збереглися за О. аль-Баширом. 30 червня 1998 р. на референдумі було схвалено нову конституцію, основану на ісламському законодавстві, що легалізувала діяльність політичних і громадських асоціацій та об'єднань. У світі подейкували, що режим О. аль-Башира підтримує тероризм. США 20 серпня 1998 р. знищили своїми ракетами фармацевтичну фабрику в Хартумі, буцімто причетну до виготовлення вибухівки для терористів. У травні 1999 р. після 14-річної еміграції з Єгипту повернувся колишній президент Дж. Німейрі (для цього О. аль-Башир надав свій літак). 12 грудня 1999 р. О. аль-Башир розігнав парламент, призупинив дію конституції та оголосив військовий стан. На президентських виборах у грудні 2000 р. О. аль-Башира переобрали на новий термін. Неспокій на півдні країни триває, бойові дії практично не зупиняються, з 1983 р. загинуло близько 1,5 млн осіб, окрім того є численні жертви через голод і епідемії, гострою залишається проблема біженців.

Судан — найбільша за площею країна Африканського континенту. Країна на північному сході омивається водами Червоного моря. Судан складається з трьох великих регіонів: пустельної частини (30% території країни) — на півночі; посушливих степів і низьких гір — У центрі; великих боліт і джунглів — на півдні країни. На півночі частково знаходяться Лівійська та Нубійська пустелі. Плато північної частини має заввишки 300-1500 м. Часто бувають піщані бурі. Вздовж узбережжя Червоного моря здіймаються гори. Найвища точка країни — г. Кіньєті (3187 м) знаходиться на південному сході. На півночі країни поширена пустельна й напівпустельна рослинність, на півдні — савана і тропічні ліси. На півночі є регіони, де рослинність трапляється лише в долині Нілу. У центрі країни є досить великі ліси. Там ростуть чорне дерево, баобаб, папірус, каучуконоси, олійна пальма. В районі Хартума Білий Ніл (чий виток — біля уґандійського кордону) та Голубий Ніл (що бере початок на Ефіопському нагір'ї) зливаються, утворюючи власне Ніл, який далі несе свої води до Середземного моря. Глиниста рівнина Ґезіра в районі злиття Білого та Голубого Нілу вважається сприятливою для вирощування бавовнику. Цей регіон є економічним серцем країни.

На півдні країни — екваторіальний мусонний клімат, на півночі — тропічний пустельний. Взимку в пустелях температура знижується до +4,5, а влітку підвищується до +43 °С. Середньомісячні температури коливаються від + 15 до +35 °С. Середньорічна температура у столиці близько +27, на півдні країни — близько +29,5 °С. У столиці середня температура січня +23, липня +32 °С. Найжаркіше — в липні та серпні. На півночі опадів обмаль. їхня кількість на півдні становить річно 1000-1400 мм. У столиці річно випадає 254 мм дощів. Середньорічна кількість опадів — 157 мм. Район Кушшаф на півночі — одне з найсухіших місць світу: там випадає в середньому 1 мм дощу за 3 роки.

Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, залізна й марганцева руди, хроміти, мідь, свинець, боксити, цинк, олово, вольфрам, тантал, ніобій, берилій, уран, золото, сірка, магнезит, азбест, графіт, слюда, кам'яна і кухонна солі, тальк, гіпс, каолін, сода, вапняки, доломіт, діатоміт, мармур.

Сільське господарство. В аграрному секторі економіки зайнято 70% (за іншими даними – 80%) населення. Для обробки придатні 80 млн га землі, а використовуються лише 6 млн. Основна експортна культура — бавовник, за обсягом його збору країна посідає друге місце в Африці після Єгипту. Його вирощують переважно на зрошуваних землях, що їх селяни орендують у держави. Вирощують також цукрову тростину, кунжут, арахіс, просо, сорго, фінікову пальму, сезам, тропічні й цитрусові фрукти, квасолю, овочі. Збирають гуміарабік (клейку живицю дикої акації); Судан забезпечує 60% світового збору цього продукту. Тваринництво має пасовищний характер (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, коні, віслюки). У країні — близько 5 млн кочовиків. Заготовляють деревину (зокрема, на шпали для залізничного полотна).

Промисловість. Видобувають залізну та марганцеву руди, хроміти, золото. З морської води випаровують сіль. Найпоширенішими є промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську та іншу сировину. У Кенані працює один із найпотужніших у світі цукрових комплексів. Є також металообробні, нафтопереробні, цементні, будівельні, лісопереробні підприємства. У промисловості зайнято близько 5% робочої сили.

Транспорт. Довжина залізниць — близько 6 тис. км, автошляхів — близько 50 тис. км, зокрема 15 тис. км — із твердим покриттям. По Нілу та його притоках здійснюється судноплавство (всього — 4,5 тис. км). Головний морський порт — Порт-Судан. Міжнародний аеропорт — у столиці.

Зовнішня торгівля. Близько 95% вартості експорту припадає на сільськогосподарську продукцію. Основні експортні товари — бавовна, гуміарабік, сорго, арахіс, кунжут, шкури, велика рогата худоба, вівці тощо. Зокрема, на кунжут припадає 20% вартості експорту.

Імпортують товари широкого вжитку, промислове устаткування, нафтопродукти, транспортні засоби, добрива, цукор, чай, текстиль, тютюн, медикаменти тощо.

Головні зовнішньоторговельні партнери — Велика Британія, США, Німеччина, Японія, Китай.

Національні парки Бома, Діндер, Німуле, Саутерн; резервати Ашана, Ба-діґеру, Бенгенгай, Джуба, Ерковіт, Зе-раф, Нуматинна, Рагад, Сабалока, Токар, Шамбе та ін.

У столиці — палац Республіки (1899 p.), Велика мечеть (1900 p.); церкви (XIX-XX ст.): коптська, англіканська, православна, католицька; музеї: Національний, Природничої історії, Етнографічний; зоопарк, ботанічний сад; на північний схід від міста — Музей храмового комплексу Мусавварат-ес-Суф-ра (III ст. до н, е. — І ст. н. е).

Поблизу Ваді-Хальфи — руїни Фараса, давньої столиці Нобатії (VIII-XI ст.); міських мурів, цитаделі, монастиря, церков.

У Мерое — Музей-заповідник із пам'ятками доби Мероїтського царства (Куш, VI ст. до н. е.); храми Амона, Ісіди, Сонця, Апедемака, некрополі.

В Омдурмані — мавзолей Магді (1886 p., відновлений 1956 p.), Будинок-музей халіфа Абдулли.

Найближче посольство Судану зна¬ходиться в Москві, Поварская вул., 9. Телефони (8-10-7095) 290-39-93, 290-33-13, 290-37-32, 290-38-94.