 |
Create site free |
|
П`ятниця, 10.02.2012, 14:14 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Географічний портал | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Країни світу. Венесуела.
ВЕНЕСУЕЛА Загальна довідка 1. Офіційна назва —Republica Bolivariana de Venezuela 2. Столиця — Каракас (1 836 000) 3. Рік здобуття незалежності — 1830 4. Поясний час — Гринвіч мінус 4 5. Загальна площа (кв. км) — 912 050, зокрема: 5.1. Сільгоспугіддя (кв. км) —39 000 5.2. Ліси (кв. км) —300 000 6. Чисельність населення (осіб) — 24 287 670 7. Густота населення (осіб/кв. км) — 26,6 8. Частка міського населення (%) — 87 9. Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) —20 10. Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) —5 11. Тривалість життя (років) —74 12. Частка дорослого письменного населення (%) — 91,1 13. Харчування (денно калорій на душу населення) — 2618 14. Річне споживання палива (кг на душу населення) — 2379 15. Валюта — 1 болівар (В) = 100 сентимо 16. ВНП ($ США на душу населення) — 6100 17. Мови — іспанська (офіційна), індіанські діалекти 18. Етнічні групи: метиси (69%), білі (20%), чорношкірі (9%), індіанці (2%) 19. Релігійний склад населення: католики (96%), протестанти (2%). 20. Державний устрій Глава держави та уряду — президент. Законодавчий орган — двопалатний Національний конгрес (палата депутатів і сенат). Країна є федерацією у складі 23 штатів, 1 федеральної (столичної) округи та 1 федерального во¬лодіння (72 острови в Карибському морі). 21. Історія У стародавні часи територію Венесуели заселили індіанці-кариби та індіанці-араваки. 1 серпня 1498 р. X. Колумб відкрив землю поблизу гирла р. Ориноко і, не знаючи, що це материк, назвав її островом Ґарсія. Країну відвідала в 1499 р. експедиція іспанця Алонсо де Охеди і флорентійця Америґо Веспуччі. Вони бачили житла місцевого населення, збудовані на палях на оз. Маракайбо, і це нагадало італійську Венецію. А. Веспуччі назвав країну Венесуелою, що означає «Мала Венеція». Іспанці почали колонізувати територію 1520 p., саме тоді Ґ. де Окампо заснував перше постійне іспанське поселення — Нуево-Толедо (з 1569 р. — Кумана). В 1528 р. імператор Карл V продав Венесуелу в оренду сім'ї банкірів Вельзерів із Ауґсбурґа в Німеччині, яким заборгував велику сумму. Оренда закінчилася 1556 р. Іспанські конкістадори принесли у країну феодалізм. Виникли латифундії. Для роботи на них з Африки завозили негрів-рабів. Протягом XVI-XVII ст. узбережжя було центром піратства. До початку XVIII ст. територія нинішньої Венесуели належала до віце-королівства Перу, потім — аудієнції Санто-Домінго, 1718 р. увійшла до складу віце-корлівства Нова Ґранада, а 1777 р. виокремилася в окреме генерал-капітанство. У 1783 р. було утворено суперінтендантство Венесуела. Десь у середині XVIII ст. багатії країни почали виявляти невдоволення торговельними обмеженнями, що їх установила метрополія. Спалахували антиіспанські повстання. Саме у столиці країни — Каракасі 1806 р. виник колумбійський рух за незалежність. Після повстання в Каракасі 19 квітня 1810 р. революційні сили за активної участі Ф. Міранди та С. Болівара взяли владу до своїх рук. 5 липня 1811 р. Національний конгрес проголосив країну незалежною республікою, але згодом вона була розгромлена іспанцями і 25 липня 1812 р. влада віце-короля відновилася. У період національно-визвольної війни 1810-1826 pp. Сімон Болівар створив 17 грудня 1819 р. державу Велика Колумбія, до складу якої увійшла й Венесуела. У 1829 р. та держава розпалася, й 13 січня 1830 р. Венесуела проголосила свою незалежність, а 24 жовтня стала Республікою Венесуела. Першим президентом став генерал Хосе-Антоніо Паес. Генерал-президент (1830-1835 і 1839-1843 pp.) тримав армію під контролем, у країні була демократія, латифундії зберігалися. Після президента Паеса у країні настав хаос. Остаточно ліквідували рабство 1854 р. (почали ліквідацію ще під час національно-визвольної війни). 3 травня 1864 р. країну назвали «Сполучені Штати Венесуели». Ситуація в країні нормалізувалася 1870 p., коли президентське крісло на 18 років (із перервами) обійняв А. Ґусман Бланко. Протягом періоду правління двох вояків-президентів (1899-1935pp.) C. Кастро і X. Ґомеса у країні був деспотичний режим. Диктатор X. Ґомес помер 17 грудня 1935 p., і новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Великі запаси нафти у Венесуелі відкрили в 1913 р. За станом на 1927 р. Венесуела перетворилася на одного з найбільших у світі експортерів нафти. Венесуельську нафту став контролювати капітал США. 11 квітня 1953 р. було прийнято нову конституцію країни, і вона одержала назву «Республіка Венесуела». Ромуло Бетанкур був першим у XX ст. цивільним президентом, який утримався при владі протягом установленого конституцією терміну (1959-1964 pp.). У 1992 р. військовики двічі пробували вчинити перевороти, але безуспішно. Венесуельська армія є однією з найбільш слухняних у Латинській Америці. Нафтовий бум після Другої світової війни сприяв зростанню заможності Венесуели. Коли ж ціни на нафту почали знижуватися та зросли інфляція й чисельність населення, загострилася проблема наркоторгівлі, що негативно позначилося на соціально-економічному становищі країни. У країні високі темпи інфляції, вона має велику зовнішню заборгованість, надмірно залежить від світової кон'юнктури на нафтовому ринку. У серпні 1999 р. конституційна асамблея надала собі право звільняти корумпованих суддів і розпустила парламент. Позиції Уґо-Рафаеля Чавеса Фріаса (етнічного індіанця, президента з 2 лютого 1999 p.) зміцніли. Час від часу виникають суперечки з Колумбією стосовно торгівлі наркотиками, територіальних вод тощо. 29 грудня 1999 р. країна отримала назву «Боліварська Республіка Венесуела». 2000-2002 pp. відзначилися значним загостренням внутрішньої політичної ситуації в країні (12 квітня 2002 р. президента навіть усунули від влади на 2 доби). Постійно проходять демонстрації як супротивників, так і прибічників У. Чавеса. 22. Природно-ресурсний потенціал Атлантичному узбережжю Венесуели притаманні лагуни і тропічна рослинність. Там знаходиться заболочена дельта р. Ориноко. Вона багата на тропічну деревину та запаси залізної руди. У межах басейну Ориноко — розлогі пасовища — льянос. На півночі та південному заході — Карибські Анди. Їхня найвища точка — г. Болівар — сягає 5007 м, Майже половина території Венесуели припадає на Гвіанське нагір'я. Найвища його точка сягає 2750 м. Височина розрізана притоками Ориноко. У верхів'ях р. Чурун (система Кароні, правої притоки Орниоко) знаходиться найвищий у світі водоспад Анхель — висота падіння 1054 м (вільне падіння 979 м). На території Венесуели знаходиться найбільше в Південній Америці озеро-лагуна Маракайбо. Його площа 21 486 кв. км. Озеро — мілке. Клімат — субекваторіальний, жаркий та вологий. Середньомісячні температури коливаються від +25 до +29 °С. На північному заході опадів — найменша кількість (280 мм), а найбільша — на схилах Анд (до 3000 мм). Дощовий сезон — протягом квітня-жовтня. У столиці країни річна кількість опадів становить 833 мм. Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, залізна й марганцева руди, мідь, боксити, нікель, кобальт, золото, фосфати, сірка, азбест, сіль, алмази. 23. Економіка Промисловість. Нафтодобувна промисловість — основа економіки країни. Нафту (близько 140 млн. т річно) добувають на оз. Маракайбо та континентальному шельфі Карибського моря. Нафтодобувна та пов'язані з нею галузі промисловості знаходяться в державній власності. Обсяг видобування нафти скорочується, оскільки держава проводить політику консервації запасів нафти та диверсифікації (галузевого розмаїття) економіки. Продукцією гірничодобувної промисловості є також кам'яне вугілля, природний газ, боксити, золото, алмази. Понад половину виробництва електроенергії забезпечують гідроелектростанції. Провідними галузями обробної промисловості є нафтопереробна, хімічна, чорна і кольорова металургія, автомобілебудівна. Є також підприємства харчової й текстильної галузей промисловості. Сталеливарна промисловість, як і ряд інших, теж знаходиться в державній власності. Сільське господарство. Є характерними великі землеволодіння. Постійно обробляється менше 4% території країни. Основні сільськогосподарські культури — кукурудза, бобові, кава, какао, цукрова тростина, бавовник, рис, тютюн, сизаль, банани, картопля, ваніль. Заготовляють натуральний каучук. Головний регіон сільського господарства — долина між хребтами Анд на узбережжі та кордоні з Колумбією. Вирощують велику рогату худобу, овець, кіз. Переважає м'ясо-молочне тваринництво. Заготівля тропічної деревини, рибальство. Транспорт. Довжина залізниць — 363 км, автошляхів — понад 90 тис. км. Морський торговельний флот — близько 0,8 млн т дедвейту. Головні нафтові порти — Маракайбо, Амуай, Ла-Саліна, Пуерто-Кабельйо. Шість рік Венесуели — судноплавні. Найбільша серед них — Ориноко з притоками Апуре, Мета, Неґро. Міжнародні аеропорти — поблизу Каракаса, в Маракайбо, Матурині, Сьюдад-Боліварі. Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — нафта й нафтопродук¬ти (90% вартості експорту), алюміній, залізна руда, золото й алмази. Попри значний потенціал сільського господарства, країна імпортує 60% потрібного їй продовольства. Імпортують також хімікати, транспортне устаткування, продукцію машинобудування. Головні зовнішньоторговельні партнери — США, Бразилія, Німеччина, Італія, Японія. 24. Туристичні об'єкти Національні парки Агуаро-ґуари-кіто, Анрі-Пітьє, Арчип'єлаґо-Лос-Рокес, Ґуарамакаль, Ґуатопо, Дініра, Дуїда-Марауака, Ель-Авіла, Ель-Ґуачаро, Ель-Тама, Канайма (з найвищим у світі водоспадом Анхель), Куева-де-ла-Кебрада-ель-Торо, Лаґуна-де-ла-Рес-тінга, Лаґуна-де-Такариґуа, Лос-Рокес, Макарао, Мар'юса, Меданос-де-Коро, Моррокой, Мочима, Парамос-дель-Ба-тальйон-і-Ла-Негра, Парима-Тапірапеко, Пенінсула-де-Паріа, Периха, Ранчо-Ґран-де, Сан-Естебан, Серранія-де-ла-Неблі-на, Серро-ель-Копей, Серро-Сароче, Сі-наруко-Сапанапаро, Сьєнагас-де-Кататумбо, Сьєрра-де-ла-Кулата, Сьєрра-Не¬вада, Сьєрра-де-Периха, Сьєрра-де-Саи-Луїс, Терепайма, Туруепано, Хауа-Сарисаринама, Чорро-ель-Індіо, Юрубі, Якамбу, Япакана. У столиці — церква Сан-Франсиско (XVI ст.), кафедральний собор (1664-1713 pp.), президентський палац Міра-флорес, Палац академій, Капітолій (1872-1875 p.), Національний пантеон з усипальницею Симона Болівара; музеї: С. Болівара, Образотворчих мистецтв, Колоніального мистецтва, Природничих наук; Будинок-музей С. Болівара, планетарій, ботанічний сад. У Валенсії — кафедральний собор (1813-1849 pp.), квартали колоніальної архітектури, найбільша в Південній Америці арена для кориди. В Ель-Токуйо — Музей колоніальної доби. У Коро — кафедральний собор (1583-1617 pp.), «Будинок із ґратами». У Ла-Асунсьйоні на о. Маргарита — іспанська фортеця (XVI ст.), чудові можливості для відпочинку на узбережжі Карибського моря. У Маракайбо — кафедральний собор і численні церкви іспанської доби, історичний музей «Рафаель Урданета», Військово-історичний музей. У Мериді збереглися квартали будівель іспанської доби, Музей штату. У Сьюдад-Боліварі — кафедральний собор і губернаторський палац іспанської доби, музей «Талавера». У Сан-Кристобалі — церкви Сан-Хуан Баутиста, Сан-Себастьян, госпі¬таль Варґас іспанської доби. У Трухільйо — кафедральний собор іспанської доби, Історичний музей «Кристобаль Меидоса». 25. Інша корисна інформація Найближче посольство Венесуели знаходиться в Москві, Большой Каретний пров., 13/15. Телефони (8-10-7095) 299-40-42, 299-95-61, 299-96-21, факс 200-02-48. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||