 Якщо накласти на карту Європи карту Малайського архіпелагу, викреслену в тому ж масштабі, то острови його витягуватимуться величезною дугою від Ірландії до гирла Волги. Це гігантське скупчення островів розкинулося по обидві сторони екватора — на 7° на північ і на 10° на південь, між Азією і Австралією. Десятки тисяч островів — великих, середніх, дрібних і найдрібніших — утворюють як би ланцюги, які тягнуться довгими дугами у бік Філіппін, Нової Гвінеї і північних берегів Австралійського материка. Між цими островами, потопаючими в зелені тропічних лісів, наділеними невичерпними природними багатствами, родючими грунтами, багаточисельними природними гаванями, лежать внутрішні моря, де дмуть сприятливі для мореплавання мусонні вітри.
 Через ці моря — Південно-Китайське, Яванець, Целебесське, Банда, Тиморське — проходить крізна водна дорога з Індійського океану в Тихий, від берегів Індії і Цейлону до берегів Філіппін, Китаю, Кореї, Японії, до Нової Гвінеї і Австралії.
Незримі нитки пов'язують з малайцами і мешканців островів Полінезії. Достовірні історичні відомості про малайців відносяться до перших століть нашої ери. Тоді найзахідніші острови архіпелагу — Суматра і Ява, а століттям пізніше Калімантан — стали заселятися переселенцями з Південної Індії і Бенгалії.  У непролазних джунглях — рімбе і на лісистому плато Суматри мешкали бродячі племена — батаки, ала, гаджу, ачин, сакай. Не уміючи обробляти землю, вони добували собі їжу полюванням і збором плодів дикорослих фруктових дерев. У річкових дельтах жили осілі малайські племена, близькі корінним мешканцям глибинних частин Суматри. На рясно зрошуваних землях вони вирощували рис, знімаючи по два урожаї на рік. Кожен клаптик землі доводилося відвойовувати у прадавнього лісу, кожен крок в спекотливій, дихаючою вологою гнилістю рімбе коштував неймовірних зусиль.
Прикрепления: |
