 Станове
нагір’я - на півдні Східного Сибіру, тягнеться від
північного краю озера Байкал до середнього перебігу річки
Олекми (Бурятія, частково в обл. Іркутська і в Якутії). Довжина близько 700 км,
шир. більше 200 км. Є системою хребтів і розділяючи
їх западин, серед яких найбільш значні: хребет
Верхнєангарський, Делюн-Уранський, Північно-Муйський, Південно-Муйський, Кодар,
Удокан і Каларський; западини Верхнєангарська, Муйсько-Куандінська і
Верхнєчарська. Хребти складаються стародавніми
кристалічними породами (граніти, гнейси, сланці, мармур і ін.), в западинах залягають
товщі кайнозойських відкладень; місцями покриви
четвертних базальтів. Розвідані великі запаси золота, мідних
руд, флюориту, кам'яного вугілля. Характерна
висока сейсмічність. Середня висота вершин 1500–2500 м, макс. 3076
м. Глибоке розчленовування середньогорного вигляду з численними
слідами льодовикової обробки (трогові долини, моренна). Для головних гребенів характерні загострені
вершини, круті скелясті схили і цірки; в деяких з них збереглися льодовики.
Низькі вершини відрогів мають згладжені форми і покриті кам'яними розсипами.
Клімат різко континентальний, з тривалою
морозною, малосніжною зимою і коротким, досить теплим (в долинах і западинах),
дощовим літом. Повсюдно розвинена багаторічна
мерзлота. Річкова мережа густа. Головна річка
– Витім. Багато озер (в горах – льодовикового походження), найбільші – Орон і
Нічатка. Схили покриті модриновою тайгою. Вище 1200 м вона зміняється
рідколіссям, в якому присутній кедровий стланик. Вершини знаходяться
в поясі гірської тундри. На днищах западин –
заболочені заплавні луги; місцями соснові і кедрові ліси.
Джерело: |
