 Альпійські луги - високогірні луги, розташовані
вище за субальпійські луги і ліси. Характерні
для Альп, Кавказу, Алтаю, північної, центральної і східної частин Тянь-Шаню, східної околиці Центр. Азії,
Гімалаїв. В Західній Європі називаються матти. Не дивлячись на відмінності у видовому складі і
географії, альпійські рослини схожі між собою. Це пояснюється їх пристосуванням
до схожих умов місця проживання: короткий вегетаційний період, високий сніжний покрив,
низька тем-ра зимою, глибоке промерзання ґрунту,
достатнє зволоження, швидкі зміни тепла і холоди, вогкості
і сухості. Панують багаторічники. Всі рослини
низькорослі (10–15 см), з короткими стеблами. Багато які приймають форму подушок, всередині
яких зберігається особливий мікроклімат. Листя часто шкірясті, згорнуті або з густим покривом
волосків, іноді товсті, м'ясисті. Нерідко
зустрічаються великі, яскраві, не бояться заморозки квітки: вночі пелюстки
можуть замерзнути і стати крихкими, як скло, але
на сонці відтають, і цвітіння продовжується.
На вапняках розвиваються багаті видами співтовариства
луговин з переважанням злаків, примул,
тирличу, лапчаток, митників,
астрагалів і жовтців. Значно бідніше рослинність на силікатних гірських породах. Рухомі
щебнисті субстрати заселяють рослини-піонери, що
мають могутні, глибокі кореневі системи, напр.
мак, різуха альпійська, родіола
рожева. В тріщинах або виступах скель ростуть утворюючі щільні подушки проломник і ломикамінь, щільно притискаються розетками
суккулентних листя первоцвіту і астрагалу.
Рослини альпійських лугів – хороші кормові
трави, тому влітку тут випасають худобу. Серед альпійських рослин багатьох
декоративних, напр. едельвейс.
Джерело: |
